Сьогодні П'ятница, 17 Листопада 2017 року

Іноземних мов
природничих факультетів
КЛАСИФІКАЦІЯ ЧАСТИН МОВИ В РИМСЬКІЙ АНТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ
Опубліковано: 13 Апр 2015 / Немає коментарів / 216 переглядів

Всеукраїнська  науково-практична інтернет-конференція 17 квітня 2015

присвячена 150-річчу ОНУ ім. І.І.Мечникова та 55-річчу факультету романо-германської філологіі

 

 

«Дослідження та впровадження в начальний процес сучасних

 моделей викладання іноземної мови за фахом»

Безымянный

Туришева Оксана

Національний технічний університет України «КПІ»

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ЧАСТИН МОВИ

В РИМСЬКІЙ АНТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ

 

Питання класифікації частин мови має одну з найдавніших традицій, вік якої складає 26 століть. З огляду на те, що розробка цієї проблеми досі залишається в центрі уваги багатьох лінгвістів (на матеріалі німецької мови: Л. Гофман, У. Енгель, Г. Глінц, К. Ремер та інші), не варто зайвий раз наголошувати на її актуальності. Але кожна традиція має свої витоки. Безперечно не римська антична граматична традиція стала основою для створення наступних класифікацій, а грецька. Але практично всі граматики середньовічної Європи ґрунтувалися саме на римській традиції, що підтверджує її авторитетність і вагомість для сучасних досліджень.

Метою представленої публікації є опис частиномовних класифікацій найавторитетніших римських граматиків. До завдань слід уналежнити встановлення критеріїв виокремлення частин мови, порівняння класифікацій з метою виявлення загальної таксономічної матриці, успадкованої середньовічними європейськими граматиками.

Хоч сумніву не піддається факт запозичення грецьких зразків до латинських граматик, але в римський традиції мали місце й інші класифікації, які, хоч і несуттєво, відрізнялися від запропонованої Діонійсієм Фракійським восьмичленної частиномовної класифікації. Так, у І ст. н.е. один з кращих граматиків свого часу Квінт Реммій Палемон, орієнтуючись на Александрійську школу, створив нормативний підручник латинської мови. Представлена в підручнику класифікація частин мови зберегла свою восьмичленну структуру лише з однією зміною: артикль, відсутній в латинській мові, було видалено з класифікації, натомість додано вигук. Граматична термінологія, вжита (а точніше перекладена з давньогрецької мови) в роботі Палемона, є термінологічною базою сучасного мовознавства.

Декілька наступних століть питання частиномовної класифікації в римській граматиці або взагалі не підлягало обговоренню, або висвітлювалося як синопсис вже існуючих знань про частини мови («Ars grammatica» (4 ст.) Флавія Сосіпатера Харісія, «Ars grammatica» (4 ст.)  Діомеда та інші).

В 4 ст. н.е. відомий римський граматик Елій Донат у своїй роботі «Мистецтво граматики» («Ars grammatica»), а саме у другому розділі першої книги «Ars maior», «De partibus orationis», присвяченій класифікації та характеристиці частин мови, на основі функціонального та формального критеріїв виділив вісім частин мови: іменник, займенник, дієслово, прислівник, партицип, сполучник, прийменник, вигук [1, с. 59-61].

«Ars grammatica» Доната складалася з двох частин: Ars maior та Ars minor. Саме зміст другої книги вплинув на подальше поширення восьмичленної частиномовної класифікації на інші європейські мови. Граматика Ars minor була скороченою версією Ars maior та присвячена виключно характеристиці частин мови (вступ має назву «De partibus orationis»). Основним її призначенням було використання в навчальному процесі, а тому і стиль викладу був чітким та зрозумілим, побудованим за схемою «питання-відповідь»: Скільки частин мови існує? Вісім. Які? Іменник, займенник, дієслово, прислівник, партицип, сполучник, прийменник, вигук [2, с. 69]. Саме Ars minor стала «найпопулярнішим» підручником з граматики в Європі аж до 16 ст.

Найповнішою граматикою латинської мови вважається праця Прісціана, створена в 526 р., під назвою «Institutio de arte grammatica». Написана вона була вже після падіння Римської імперії, в так званий ранньовізантійський період. У питанні класифікації частин мови вирішальну роль у граматиці Прісціана було віддано морфологічному критерію. Так, наприклад, іменник має п’ять категорій: вид, рід, число, форму, відмінок. Розкриваючи зміст кожної категорії, Прісціан, орієнтуючись, в першу чергу, на граматику Діонісія, не пропонує нічого принципово нового, крім диференціації родів (він пропонує розрізняти сім родів іменників!).

Граматики Прісціана та Доната стали взірцевими, універсальними та загальноприйнятими в усій Європі протягом наступних століть та слугували основою для створення граматик національних мов. При цьому Ars minor Доната використовувалась переважно в системі шкільної освіти, тоді як вичерпна Institutio de arte grammatica Прісціана для глибшого оволодіння знаннями в галузі граматики.

Класична грецька граматика (як і сама мова) була взірцевою для римських філологів, а тому і запозичена майже в чистому вигляді до римських граматик. Це ж стосується і класифікації частин мови: вона зберегла свою восьмичленну структуру лише з однією зміною – артикль, відсутній в латинській мові, було видалено з класифікації, натомість додано вигук. У всіх представлених граматиках класифікація частин загалом співпадає та має такий вигляд: іменник, займенник, дієслово, прислівник, партицип, сполучник, прийменник, вигук. Провідним критерієм класифікації залишається морфологічний критерій, натомість семантичний і синтаксичний використовуються як допоміжні. Граматисти середньовічної Європи, для якої латинська мова тривалий час була мовою найважливіших сфер людського буття, будували свої класифікації, беручи за основу римські граматики.

Перспективним в аспекті подальших досліджень є вивчення питання перенесення частиномовної таксономічної матриці на граматики окремих національних європейських мов.

 

Література

 

1. Handbuch der deutschen Wortarten / hrsg. von L. Hoffmann. – Berlin: Walter de Gruyter, 2009. – 970 S.

2. Jungen O. Geschichte der Grammatiktheorie. Von Dionysios Thrax bis Noam Chomsky / O. Jungen, H. Lohnstein. – München: Wilhelm Fink Verlag, 2007. – 305 S.

 



Залишити коментар

*

code