Сьогодні Неділя, 19 Листопада 2017 року

Іноземних мов
природничих факультетів
МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОСОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Опубліковано: 13 Апр 2015 / Немає коментарів / 1413 переглядів

Всеукраїнська  науково— практична інтернет-конференція

17 квітня 2015 присвячена 150-річчу ОНУ ім. І.І.Мечникова та 55-річчу факультету романо-германської філологіі

 

 

«Дослідження та впровадження в начальний процес сучасних

 моделей викладання іноземної мови за фахом»

Безымянный

 

 

Жиденко Тамара, Маменко Аліна

Національний університет оборони України

імені Івана Черняховського

 

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОСОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

 

Якщо в 70-ті та, особливо, в 80-ті роки багато напрямків у методиці навчання іноземних мов ставили за мету навчання вміння спілкуватися іноземною мовою чи іншими словами, то в даний час в якості мети навчання іноземних мов висувається розвиток міжкультурної компетенції у учнів і формування «цілісної культурно-мовної особистості».

Фахівці справедливо називають лінгвосоціокультурний метод вивчення іноземної мови одним з найбільш серйозних і, так би мовити, всебічних. Це пояснюється тим, що при даному підході до мови студенти розглядають не тільки мовні форми, а також соціальне оточення і культуру носіїв мови. На думку прихильників цього методу, мова, будучи відірваним від своєї культури, стає мертвої і марною.

Ця методика поєднує в собі два напрями: вивчення мови країни та культури її населення. На думку прихильників лінгвосоціокультурного методу вивчення іноземної мови вважають, що близько п’ятдесяти двох відсотків усіх мовних помилок виникають під впливом рідної мови, а сорок вісім відсотків припадає на нерозуміння суті соціального життя і культури носіїв мови, що вивчається.

При вивчені іноземної мови важливо не що говорите ви, а як вас зрозуміє іноземець. Тобто, що почує у вашій фразі носій мови, який, в свою чергу, як і ви, є представником особливого соціокультурного ладу. Найбільш яскравим представником цієї методики вивчення мови є С.Г. Тер-Мінасова.

Лінгвосоціокультурну компетенцію ми розуміємо як здатність до розуміння культури іншого народу, позитивного до неї ставлення, осмислення її реалій, моралі, цінностей та інших компонентів крізь призму власної культури, а також уміння ефективно функціонувати в умовах іншого лінгвокультурного середовища.

На сучасному етапі лінгвосоціокультурна педагогічна концепція — це теоретичне обґрунтування науково-практичної діяльності, спрямованої на педагогічне рішення проблем взаємовідносин субкультур в межах загального державного простору і більш того — в межах загальноєвропейського і загальносвітового соціумів.

Міжкультурне спілкування — це особлива форма спілкування, коли два учасники акту спілкування належать різним культурам. Відповідно, дослідження в цій галузі стосуються в основному трьох проблем: виховання, мови, невербальних процесів.

Виходячи з цього структура лінгвосоціокультурної компетенції складається (за Н.Ф. Бориско) перш за все з країнознавчих і соціокультурних знань. А також з соціолінгвістичних знань, відповідних навичок та вмінь та міжкультурних знань та вмінь.

Практичні завдання формування лінгвосоціокультурной компетенції у студентів вузів на даний момент є відповіддю на ті непрості соціально-політичні виклики, що кидає педагогічній науці 21 століття. Слід уточнити зміст і структуру поняття «лінгвосоціокультурна компетенція», побудувати таксономію даного поняття і реалізувати в ряді суміжних (у тому числі мовних дисциплін) за допомогою інтегрованої і розгорнутої технології навчання і виховання.

Н.Ф. Бориско запропонувала концепцію визначення змісту навчання у процесі формування лінгвосоціокультурної компетенції. Спочатку соціокультурний аспект навчання іноземній мові підрозділяється на два підаспекта: культурнокраїнознавчий та соціологічний. До культурнокраїнознавчого  аспекту входять знання основних фактів:

  • історії, географії,
  • державного устрою
  • традицій
  • економіки
  • літератури
  • мистецтва

Соціологічний аспект охоплює знання важливих для спілкування особливостей мовленевої та немовленевої поведінки носіїв мови і вміння поводити себе у відповідності до цих знань. А саме:

  • соціальні умовності ( початок і завершення бесіди, привітання, вибачення тощо; жести)
  • соціальні звичаї (візити, їжа, напої, запрошення тощо)
  • загальна інформованість (про умови життя, особливості повсякденного життя, міжособистісні стосунки, суспільні цінності тощо).

Також не варто змішувати міжкультурну комунікативну компетенцію (МКК) з іншомовною комунікативною компетенцією (ІКК). Міжкультурна комунікативна компетенція не має аналогії з комунікативною компетенцією носіїв мови і притаманна медіатору культур, мовній особистості, яка  вивчає мову як іноземну. Характерними для ММК є психологічний компонент. Іншомовна КК не включає в себе міжкультурну комунікативну компетенцію повністю; існують частини різних компонентів іншомовної комунікативної компетенції, які не мають міжкультурного виміру,(не всі лексичні одиниці і граматичні структури мають культурний компонент значення).

Література

1. Сафонова В.В. Социокультурный подход к обучению иностранному языку как специальности: Дис. . доктора пед. наук.- М., 1992. 528 с.

2. Борщева В.В., Розанова Е.В. Принципы формирования социокультурной компетенции бакалавров лингвистических направлений подготовки // Вестник МГГУ им. М.А. Шолохова. Сер. «Педагогика и психология». 2013. № 4.С. 22–29.

3. Голуб І. Ю. Формування у майбутніх перекладачів соціокультурної компетенції у процесі вивчення німецької мови після англійської: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Іванна Юріївна Голуб. — К., 2010. — 210 с.

 

 



Залишити коментар

*

code