Сьогодні Неділя, 19 Листопада 2017 року

Іноземних мов
природничих факультетів
ОСОБЛИВОСТІ АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ БАЗИ НЕМЕЦЬКОЇ МОВИ (У ПОРІВНЯННІ З УКРАЇНСЬКОЮ)
Опубліковано: 13 Апр 2015 / Немає коментарів / 331 переглядів

Всеукраїнська  науково-практична інтернет-конференція 17 квітня 2015

присвячена 150-річчу ОНУ ім. І.І.Мечникова та 55-річчу факультету романо-германської філологіі

 

 

«Дослідження та впровадження в начальний процес сучасних

 моделей викладання іноземної мови за фахом»

Безымянный

Черняєва Ірина

Одеський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України

ОСОБЛИВОСТІ АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ БАЗИ НЕМЕЦЬКОЇ МОВИ (У ПОРІВНЯННІ З УКРАЇНСЬКОЮ)

 

Вивчення іноземної мови починається з освоювання її вимови, особливостей того, чим вона відрізняється від рідної мови мовця і що в цих мо­вах є спільного. Артикуляційна база мови включає в себе весь комплекс особливостей та ознак фонетичної системи тієї чи іншої мови. Виходячи з досліджень у галузі фонетики протягом останніх років [1], відмітимо суттєві моменти артикуляційної бази німецької мови, порівняно з українською. Розглянемо, перш за все, деякі звуки та структуру складу в цих мовах.

Склад є мінімальною артикуляційною одиницею, яка виступає основною складовою морфеми та слова [2, c. 27]. Структура складу в сучасній мові є результатом тривалого розвитку фонетичної системи і відображає в собі всі ті особливості, які притаманні її теперішньому стану. Історично в німецькій мові, як і в усіх германських, на початку складу витворилися сполуки приголосних, які утворюють висхідну артикуляційну напругу, тобто тут мають місце сполуки типу ʃT-, ʃR-, TR-, ʃTR- (наприклад: stehen, schreiben, treiben, Straße). Ці ж самі сполуки властиві також українській мові (стояти, срібло, тривати, страти)., але в сучасній українській мові, як і в інших слов’янських, є сполуки з невисхідною напругою типу RZ-, TT-, RR-, RTR- (укр. рвати, птах, мріяти, втратити). Звичайно, слова з такими сполуками становлять певні труднощі для носіїв германських мов, які вивчають українську чи якусь іншу слов’янську мову.

Висхідна артикуляційна напруга в німецькому складі завершується на наступному за приголосними (чи приголосним) голосному, що свідчить про велику силу вимови німецьких голосних (тут розглядається наголошений склад), у порівнянні з українськими голосними. Експерименти свідчать, що в українському складі досить часто початковий приголосний артикуляторно сильніший, ніж голосний. Вищезазначене дозволяє прийняти, що в німецькому мовленні діє «вокальносильна» фонетична система, а в українському «консонантносильна» [1, c. 71]. Визначена особливість накладає суттєвий відбиток на реалізацію окремих голосних та приголосних в німецькій та українській мовах.

Незважаючи на велику відмінність німецької артикуляційної бази від української, усе ж в артикуляції звуків цих мов можна знайти спільні риси, що дозволяє використовувати їх на початковій стадії вивчання німецької мови. До них необхідно віднести, наприклад, подібність за якістю та слуховім враженням таких голосних: укр. [а, о, и, е] (вимовлені довго чи коротко) подібні до відповідних німецьких, а також укр. [ы:] = нім. [е:], укр. (коротке) [ы] = нім. [ı]. Більшість німецьких приголосних подібна до українських. Усе ж треба пам’ятати, що німецькі і приголосні, й голосні н реалізації завжди сильніші й напруженіші, ніж відповідні звуки в українській мові. У той же час, як було зазначено вище, вони мають різні відносини в межах складу в одній і другій мові.

Зазначені особливості артикуляційної бази, порівняно у двох мовах, можуть бути використані в методиці викладання німецької мови як інозе­мної, а також при підготовці відповідних фонетичних вправ.

Література.

1. Таранец. В. Г. Энергетическая теория речи : монография / – 2-е изд. доп. – Одесса : Печатный дом, 2014. – 188 с.

2. Зиндер Л. Р. Общая фонетика / Л. Р. Зиндер. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1979. – 312 с.



Залишити коментар

*

code